Історія козацтва - Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького - Фамільний сайт Байда - Каталог статей
BAYDA
Family site
Четвер, 09.01.2014, 13: 05


Фамільний сайт Байда
Статті

Вітаю Вас Гість | RSS
Категорії каталогу
Все про прізвище Байда [52]
Походження, історія, люди і багато що інше
Я - Байдак. А я - Байдала... [4]
Все про споріднені прізвища: люди, історія, генеалогія...
Байда-Вишневецкий [8]
Походження і значення прізвищ і імен [46]
Генеалогія [7]
Світогляд [10]
Характерники [5]
Етимологія [11]
Значення і походження слів і виразів
Історія [40]
Історія козацтва [22]
ДНК. Генетика [8]
Краєзнавство [4]
Наша творчість [4]
Цікаве [13]
Різне [1]
Все, що не увійшло до інших розділів
Do we live in the Matrix? No, it's even cooler ... [8]
Section is an illusion, maya, the Indian - Maya, the simulation, etc.

Меню сайту

Наше опитування
Оцініть сайт

Всього відповідей: 1533

Головна » Статті » Історія козацтва


Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького

© Володимир Кривошия
ПРАВОБЕРЕЖНІ ПОЛИЦІ
За часів Б.Хмельницького козацька старшина складала менше одного відсотку Війська Запорозького (0,94 [1]. Виходячи з класифікації її за походженням, часом і тяглістю отримання старшинського уряду внутрішньо - традиційних регіональних підходів, зовнішньо- політичної орієнтації, слід відзначити неоднорідність. У зв'язку з цим відзначимо що головним джерелом формування старшини була покозачена шляхта, за годиною отримання урядів смороду розподілялись на дореволюційного годині і періоду революційних перетворень, за регіональними особливостями старшину центрального(корінних полків), західного (козацько-шляхетських полків)північно - східного(полків Чернігівського воєводства), південно- східного(полків січової орієнтації і впливу) регіонів. За зовнішньо - політичними симпатіями і орієнтаціями старшина поділялась на самостійницьку, пропольську, промосковську, протурецьку і протатарську.
Чотири старшини при Б.Хмельницькому тримали уряд генерального обозного. Чорнота Іван походивши з покозаченої брацлавської шляхти Волевач Іван і Коробки Федір із старовинної покозаченої шляхти, які не одне покоління провели на Чигиринщині. Носач Тимофій походивши з шляхетсько- міщанської родини, яка мала промисли і вела широку торгівлю. Волевач Іван і Носач Тимофій булі на цьому уряді по двічі.
Іван Чернята згаданий вперше під Замостям. Генеральний обозний (?- 1649-1650 -?). У лютому 1649 р. хворів у Переяславі, а у квітні знаходився з гетьманом в Чигирині. Влітку 1649 р. в поході в Галичину був наказним гетьманом.Після Зборівської битви організовував проведення козацького реєстру.
Першого обозного Черняту Іван Тихонович Волевач змінив у 1650 р.[2] "Значний реєстровий козак і обиватель мескій Чегринский" Волевач Іван Тихонович(?- 1585-1653 -?) вже був у 1615 р.[3]. Пізніше "посилан бив він.від гетьмана до калге і мурз"[4]. У заповіті крім роздачі маєтностей родичам заповів на чотири чигиринських церкви : Спаську, Пречистенську Нікольську, Петровську "по тисячі коп грошів"[5] і по сто коп грошів протопопу Пешті і пречистенському священику, по тридцять коп - петровському і нікольському. Був поріднений з шляхетською батьківщиною Коробка(його донька Марія була дружиною Гаврила Коробки). У Чигиринському полицю рід був представлень Антоном Тихоновичем(?- 1650) Якимом Антоновичем, Яковому Івановичем Коробками[6].
10 Родіну знаходилися на уряді генерального судді.У основному це виходці з корінних козацьких полків із значним досвідом попереднього знаходження у козацькому середовищі: Бреус(Семен?) з Черкас, Онацький Матіяш, Зарудний- Богданович Самійло. Полковникували перед обранням на ці упорядкуй Лобода Федір(Переяславський полк), Клиша Яків Васильович (Білоцерківський полк)Мужиловський Силуян(мабуть, гетьманський полковник), Жданович Антін(Київський полк).Займали полкові упорядкуй суддей Лавринович Феодосій[7], Положний Матвій, Семенів Пилип.
Писарями булі передставники двох старовинних шляхетських Родіну Креховецьких і Виговських. При чому Іван Креховецький, очевидно, був у козацькому середовищі вже перед 1648 р., бо відношення до нього, не дивлячись на його галичанське походження, серед козаків було набагато позитивніше, ніж до Виговського.Це особливо стосується козаків Корсунського полицю.
Старовинні козаки булі на урядах генеральних осавулів. Джерела донесли нам 11 представників цієї категорії старшини. На шкода, вказівка лише на ім 'я та по- батькові затруднює визначення походження того чи іншого передставника. У деру чергу це відносится до Лучченка Михайла Демка Михайлова з Чигирина, Григорієва Осипа і якогось Павла.
Із старовинних козацьких Родіну шляхетського походження булі Лісовець (Остап?) з Яготину, Джалалій Філон, Гладкий Семен, Лісовський Гаврило Томиленко Василь, Дубина Мисько, Маковецький Гаврило, Ковалевський Іван. Томиленко походивши з гетьманської родини, а Ковалевський був свояком Богдана Хмельницького.
Опанаса Працовкіна на уряді хорунжого генерального[8] змінив (1650.11.) шляхтич Богдан Пешта[9] (мабуть, син чигиринського священика, а потім протопопа(1650) Пешти[10]). У березні - травні 1650 р. Богдан Пешта і Грицько очолювали козацьке посольство до Варшави, яку відвозило списки козацького реєстру[11].
Українські історики нараховують значну кількість попередників Богдана Хмельницького. У козацькому середовищі булі їх прямі нащадки і родичі. За 23 роки існування реєстрових полків у них змінилася значна кількість підлогаковників, які також мали свої більші чи менші опорні угруповання.
Головною опорою гетьмана був Чигиринський полк, який надав значну частину своїх досвідчених козаків для фундації нових полків. З Чигирина поїхали створювати нові козацькі формування Іван Ганджа до Умані, а Григорій Ганджа, Антон Жданович, Михайло Кріса до Києва, Іван Богун до Кальника, Прокіп Бережецький до Ніжина.
Чигиринськими полковниками булі Захаріяш(?- 1630 -?), Тарас (?- 1630-1632-1633 -?)Лотиш Вертко(?- 1634 -?), Пешта Роман(?- 1637 -?) Закревський Ян(1638-1643), Кричевський Станіслав(1643-1648), Якубович Федір з Вишняків(?- 1648.06.-1650.10.[12]-?), Прокіп(Бережецький ?) (1649) (нак.?)Коробки Федір(1648.09.; 1649.18.07., нак.), Кріса Михайло(?- 1650.09.-1651.06.-?, нак.), Багач(Богаченко) Ілляш (1650.10., нак.; повн.: 1651.17.02.-06.[13]-?), Колос Яків Пархоменка (повн.: ?- 1651. 09.-1653; 1654, нак.)Волевач Іван Тихонович (1651.07.; 1653.06.-07., нак.)Трушенко Карпо(?- 1653.07.-1654.04.-?) Томиленко Василь(1653.10. - 1654.04., нак.), Філіпов Яків (полковник пішого чигиринського полицю (?- 1654 -?), Безштанко Павло (1655.10., нак.), Білобровка Григорій Хомич (?- 1657[14]-?).
Шляхтич[15] Михайло Кріса відомий як наказний полковник Бужинського полицю. З березня 1651 р. маємо інформацію про ті, що "орда стоїть напроти Києва за Дніпром із полковником(Крисою - В.К.)., з цієї заподій скрізь поза Дніпром збіжжя і стацію дають. А цей Кріса має йти з ордою під Стародуб"[16]. Під Берестечком перейшов на польський бік і був нобілітований сеймом у 1652 р.[17]. У квітні 1654 р. як волонтерський полковник з полтавським полковником Пушкаренком дислокувався у Прилуках[18]. У 1654 р.полковник і регіментар козаків у волості Котеленській. 28 квітня 1655 р. великий коронний гетьман Станіслав Потоцький в Сокалі видав універсал з наказом гродським замковим і міським урядникам переслідувати жовнірів полковника Криси відомих своїми злочинами[19]. Полковником переяславським від Ю.Хмельницького потрапив у московський повний і у 1662 р. знаходився там[20]. Вийшовши з полонитиму і був прибічником Дорошенка.
Томиленко Василь був старшим козацького реєстру(1636-1637), потім - отаман чигиринський(1650), полковник наказний чигиринський(1653.10. - 1654.04.).
Петра Дорошенка у 1655 р. бачимо його наказним полковником (очевидно, Чигиринським). Мабуть, до того годині він посідав після уряду писаря ГВА уряд місцевого писаря полкового.
Роман Пешта відомий як козак чигиринський(?- 1615 -?), потім полковник(1637), осавул полковий (1638 -?). Зберігся поминає його роду у Межигорському монастирі: Роман, Ірина, Микита, Ганна, Іван Іона, Вікторія, Влас, Іван, Семен, Дорофій, Ганна, Настасія, Ірина[21].
Отаманами городовими чигиринськими булі Коробки Федір (?- 1649.10.-19.11.-?)Олексій(Лесько Хильченко) (?- 1650.10.-?) Коробка Федір(?- 1650.12.11. -?), Капуста Лаврін, Нечипоренко Яцько (?- 1653.07.-?)Сивий Харко(?- 1653.10.-?), Снитко Василь (?- 1654.05.-?), Гапонович Герасим(?- 1654 -?).
У 1630 р. один із Гапоновичів був власником в с. Каленщині на Заушші. У 1643 р. їх банітували Коркошки[22]. Герман Гапонович був послом Хмельницького на Віленську комісію 1656 р.[23], потім посол Виговського у Царгород разом із Стоматенком[24].
Сотниками чигиринськими булі Петрановський Іван(?- 1637.07.-?) Хмельницький Богдан Михайлович(1638-1647), Климатенко Василь (?- 1648-?), Хмельницький Тиміш Богданович, Сава(?- 1648 -?), Білаш Іван (?- 1649 -?)Хмельницький Юрій Богданович, Лісницький Дем'ян (?- 1654.02.-?)Климитенко Василь(?- 1655.10.-?).
Сотник чигиринський Білаш Іван[25] (?- 1619-1678 -?) у реєстрі 1649 р. назв Білий Іван . Одружений з вдовою Федора Петрановського усиновив її сина Кирила. Пізніше разом з сім'єю перейшов в Лубенський полк(Чигрин Діброву).
Боровицькими сотникам булі Якимович Стефан(?- 1638 -?), Проскурненко Іван(?- 1649 -?). У цій сотні отаманом сотенним(1638 -?), а потім козаком сотні(1649) був Потеряйко Мисько, поруч з ним козакував Потерянченко Фесько.
Бужинськими сотниками булі Василенко Семен(?- 1638 -?), Сухина Лук'ян Іванович(?- 1649-1650), а потім вдруге(?- 1656.02.-1657.11.-?). Іван Туровець був старшиною Чигиринського полицю (1630), а Яцько козаком Бужинської сотні(1649).
Жаботинськими сотниками булі Якубович Федір з Вишняків(?- 1638 -?) Шулик Іван(?- 1649 -?), Харко[26]. У цю сотню повернувся полковник наказний уманський(1648.07.) Степан Байбуза.
Сотниками олов'ятинськими булі Куцькович Дорош(1638 -?), Лисняк Семен(?- 1649 -?), отаманом Гайдук Василь(1638 -?). Жовнинськими сотниками булі Сухомлин Остап(?- 1649 -?), Іван (?- 1653.10.-?), Матвіїв Степан(?- 1657.11.-?), кременчуцьким Муха Андрушко Супруненко (1638-1649 -?)медведівськими Смитка Павло(1638 -?), Ручка Іван (?- 1649 -?)Бурляй Кіндрат(?- 1655.05.-06.-?), Опара Степан(?- 1660 -?).
Костянтин Занкович був отаманом Вереміївської сотні(1638 -?), а Григорій та Іван Занченки булі козаками Вереміївської сотні у 1649 р.
Син священика з Волині, а відповідно шляхтич, Яцькевич Герасим перед війною був реєстровим козаком Чигиринського полицю. Гетьманський намісник на Волині, "можна припустити, що Хмельницький пославши на Волинь Яцкевича як свого намісника з метою зміцнити керівництво українськими військами на Волині", - зазначає Ю.Мицик[27]. Після відходу козацького війська з території Волинського воєводства і складання реєстру був записаний до Медведівської сотні Чигиринського полицю. У цій сотні, крім нього, козакували Яцькевичі Грицько і Ясько. Пізніше деякий година був полковником переяславським[28].
Богаченко Ілляш(?- 1614-1653.12.-?) знаходився у значному товаристві Війська Запорозького в Чигирині(1649)[29]. В.Сергійчук вважає його наказним полковником з жовтня 1650 р. по травень 1651 р.[30]. Полковником звягельським "ставши на місце Денця, котрого Хмельницький скинувши з полковництва через ті, що погано керував і більше пив.ніж щось робив"[31].Він керував полком, у якому "усе робоче селянство котре перед цим ніколи не бувало на козацькій війні, немає між ними козаків старинних більше як двадцять. Мають п'ять гармат, а кожну возять чотирма кіньми, пороху - канівська осмачка, а при собі мають пороху; кінних 3800, а піхоти 200, не всі мати самопали, а шабель не мають, тільки рогатини і бердиші"[32]. Михайло Богаченко був наказним полковником паволоцьким(1654. 09.[33]).Чигиринський козак Колоша у червні 1649 р. згаданий як козацький сотник у Гомелі[34].
Старшина Чигиринського полицю була головним кадровим резервом гетьманського дипломатичного корпусу. Одним з перших до Москви поїхав полковник чигиринський Федір Якубович з Вешняків[35]. У лютому - березні 1648 р. до Криму їздили для переговів Кіндрат Бурляй і Тиміш Хмельницький[36], а у серпні - жовтні 1654 р.- разом з паволоцьким полковником Михайлом Богаченком Лукаш Пухальський(у 1649 р. в реєстрі зафіксованих серед старовинних чигиринських козаків)[37] і товмач Залепкара[38].
У жовтні 1655 р. Хмельницький направивши до царя чигиринського сотника Василя Климатенка. Іван Скоробагатий у червні - липні 1656 р. очолював делегацію до Москви, до якої входили майбутній лубенський полковник Степан Вербицький, підписок Остафій Фецкієвич[39].У нагороду від пануючи отримав дві парі соболів(у 8 і 10 рублів).
У червні 1656 р. Кіндрат Бурляй з сином Василем і старцем Данилом булі відправлені до Швеції[40]. Затримані у Москви, Кінрат отримав царської нагороди дві парі соболів(12 і 8 рублів) і 10 рублів. Бабаченко Федір був старшиною Чигиринського полицю(1630), а Ярема Бабиченко - козаком сотні Медведівської(1649).
Антон Жданович недноразово їздив послом до Туречлагодь. Лаврін Капуста був посол Хмельницького до султана(березень-травень 1657). Головним дорадником гетьмана з донського питання був Лук'ян Сухина, який протягом 1654 р. двічі побував як посол на Доні(одного разу з Герасимом Лобачевським). На качану 1656 р. він був послань на Дон щоб звідти підбурити калмиків проти кримського хана[41].
У сусідньому Черкаському полицю тримали пернач Топіха Мазко Тарасович[42], Вороненко Яків, Радишевський, Худий Баран (Барановський)Шенделицький Василь, Колос Яків Пархомович.
Третім в реєстрі 1649 р.(мабуть, полковий осавул) тут знаходиться колишній гетьман(1632) Андрушка Дидович[43]. Шенделицький Васько мабуть, був іншим осавулом полковим(у реєстрі стоїть четвертим)[44]. У полковому товаристві рахувалися Степан Нужний (син чи брат козацького посла у 1636 р.Потрібного Григорія[45]), Мисько Гамалія, Іван Гулак Прокіп Потребич(його син Степан Прокопович Потребич-Гречаний у 1663-1665 рр. був генеральним писарем)[46]. У сотні Шубця булі син колишнього полковника Топихи Федір Маркович і братанич Фесько[47]. Враховуючи спорідненість Топіх і Кривоносів, цікавим є факт знаходження у полковому товаристві Сави Кривоносенка[48]. Нащадки і родичі полковника черкаського Якова Гугнявого (1637) гуртувались у Піщанській сотні(Маско, Хома)[49], наказного полковника черкаського Радишевського у подальшому фіксуються серед козаків м. Дівиця на Лівобережжі. Так Іван Радишевський(1756 -?) після навчання у Києво - Могилянській академії (1773-1784) викладав у Чернігівському колегіумі[50].
Михайло Гамалія ставши генеральним суддею, а це засвідчує, що він мав обіймати раніше посаду судді полкового черкаського.
У Черкасах напередодні Визвольної війни відомий сотник Кадичин Михайло(1636[51]), а в перші роки війни - Шубець Фесько(1649) і Ненартович Семен(1652).
Чечуга з Черкас був обраний від повстанців до комісії у 1630 р.[52], ватажок разом із Скиданом у 1638 р. Мабуть, його син Федір - у сотні Шубцева(1649)[53], Іван Чечуга у Лохвицькій сотні[54], Іван напрямів до Макарівської сотні Київського полицю, Остап з Черкас Ніжинської сотні Борсука[55], у Дівицькій сотні Прилуцького полицю Іван[56], Мартін у Терлицькій сотні Кальницького полицю[57].
Іменні сотні локалізувати важко. Слід відзначити, що деякі з них булі Черкаськими, одна чи дві - Іржищевськими. Про їх існування відомо ще з 1636 р., коли там сотникували Іван Іржищівський[58] та Іван Іржищівський Воропай[59].
Серед іменних сотень 1649 р., названих за ім 'ям сотників, булі сотні Синодановича Петра, Дригала Андрія, Мошенця Степана, Марка, Лазаря Петровича(до цієї сотні входило с.Белозеро, про що засвідчує присутність у цій сотні Яроша і Коропа Белозорских і Куца Белоозерського[60]), Саварського Мартіна, Вовченка Феська Кулаковського Степана, Островського Олександра, Трохимовича Микити Гаркуші Сави.
У сотні Мошенця козакувала батьківщина Ломоносових, репрезентує аж трьома передставниками Богунцем, Міхном і Миськом.
Старовинний шляхетський рід Вовків відомий від часів Федора Васильовича Вовка, який 25 листопада 1582 р. отримав привілей на війтовство в Лоєвій Горі(Лоєві)[61]. Він був зем'янином Менського повіту, виконував доручення воєводи берестейського Гаврила Горностая (1585). Згодом отримав війтовство київське. Його син Максим Федорович був київським міщанином, ренобілітувався у 1616 р.Архіви зберегли такі згадки про представників роду: Іван Вовк 11 грудня 1620 р. отримав за ленним правом Собичів і Нездвідово в повіті Новгород- Сіверському в стані підгородньому. 3 березня 1623 р. він поступившись увесь Собичів Вавринцю Могильницькому[62]. Андрій Вовк у 1628 р. вів суперечку за грунти Хохли у Чернігівському повіті з Михайлом Ясликовським[63].
Онук київського війта Костянтин Максимович Вовк ставши козацьким писаремвійськовим(1625, 1629), був послом до короля(1627) королівським ротмістром(1632-1634), 12 серпня 1634 р. отримав уряд писаря земського чернігівського[64]. "Не утримався на посаді писаря К.Вовк. Його приналежність до шляхти була піддана сумнівові і незважаючи на підтвердження сеймом 1638 р. його шляхетства, уряд писаря, відібраний у нього незадовго перед тим, К.Вовку не повернули" - засвідчує один із дослідників історії Чернігово - Сіверщини[65].
Вовк повернувся у козацьке середовище, отримав дозвіл сформувати козацький полк і на чолі його бравий доля у бойових діях в Європі (1635-1636)[66]. У 1636 р. отримав від М.Калиновського за 2 000 золотих у посесію хутори Піски і Підгорне[67]. Мабуть, якимсь його родичем був і сотник Черкаського полицю. У подальшому є згадка у ХVIII ст. про нащадків значного військового товариша Олександра Вовка, які мешкаві у селах Новоселівці і Курінь Стародубського полицю(1787).
З названих географічно правобережних сотень полицю згадана лише Мошенська на чолі з Терещенком Нестором(1649). Лівобережну частину полицю складали Золотоніська, Піщанська, Домонтівська і Богушківська сотні, історично пов' язані з Черкаським староством. У 1669 р. черкаський полковник Яким Головченко "переяславский родимець" намагаючись утримати ці сотні в полку, в листі до полковника переяславського Думитрашки нагадував, що сморід булі черкаськими ще коли сам Дмитрашка був у волоських горах[68].
Богушківська сотня існувала вже у 1638 р., коли її сотником був Залеський Михайло, а отаманом Кияниця Яцько, а у 1649 р. на чолі сотні був його син Юхим Якович Киянченко.
У Золотоноші козаків очолював Заєць Остап, у Домонтові - Цапко Степан. Цікаво, що в цей годину у сотні козакував Ярмола Шкода (?-1629-1689-ран.1703[69]). З його попередників відомий Якуб Шкода - боярин остерський, якому з дружиною Масютою Гломоздою 1 березня 1597 р. був наданий привілей на ріллю Дорогінка в Остерському старостві[70]. Ярмола ставши сотником у Домонтові дещо пізніше(?- 1659 -?), а через тридцять років у 1689 р. разом з рідним братом Максимом продали свої домонтівські грунти місцевому сотникові Стефану Томарі[71].
У Піщаній на чолі сотні згаданий Федорович Кость(1649). Він ставши основоположником відомої родини Костенків. У тій же сотні зафіксований його син Федір Костенка(1649)[72]. Мабуть, його онуками булі Андрій Костенко - сотник піщанський(1679), сотник домотівський(1689), знову сотник піщанський(1689-1693 -?) та Роман Костенко - товариш сотні піщанської(1685). У подальшому рід продовжувався Василем Андрійовичем (?- 1680-1718-?), козаком піщанським, який у 1700 р. продавши веслування і дідівські та батьківські грунти у місці впадіння р. Каврай в Супой осавулу полковому Стефану Томарі[73]. У 1732 р. серед значка товариства Переяславського полицю записаний Федір Костенка[74]. Матвій Костенко - житель піщанський в 1720 р. У 1753 р. проживав в с. Келеберди, свої володіння у селі Шабельниках продавши братові Івану Лівому[75].
У Корсуні знаходилися родини попередніх полковників Пивоваренка Миська(1625, 1632), Поповича Романа(1630), Філоненка(1634) Мануйловича Михайла(1637), Буту Нестеренка Максима(1637-1638) Жабокрицького(1643), Тушка Олексія(1648).
Колишній полковник(?- 1638) і сотник корсунський(1638 -?) Михайло Мануйлович зареєстрований як козак сотні Куришкової(1649) проживав у Стеблеві.Нащадки полковника Жабокрицького зареєстровані у двох сусідніх сотнях Лесько у сотні Городиській, Федір Імгліївській, у сотні Куришковій Роману Поповича родичі Поповичі Іван, Палило, і два Яреми. Калина Федір - посол на коронаційний сейм(1632), у 1648 р. він був сотником, а потім сотню очолив Івахниченко, а він з Климом і Мелешком Калинами залишилися в її складі рядовими козаками(1649).
Рід Бутів - Нестеренків міцно утримував керівні позиції у полицю. У кінці літа 1648 р. полк очолив покозачений шляхтич гербу "Побуг"[76], який ще у 1638 р. очолив третю корсунську сотню Нестеренко Максим. Після Зборівського світу в реєстрі записаний як козак сотні Марка Бажаненка. У подальшому кілька разів був наказним полковником, що засвідчує, що він був полковим старшиною.
До антигетьманскої коаліції належав полковник корсунський гетьманський син Лук'ян Мозиря, якого Б.Хмельницький за протидію виконанню рішень Білоцерківського світу звільнив з посади. Мозиря ж ставши за спиною старшин свого та Білоцерківського полків, які розпочали заворушення і вбили полковників білоцерківського Громику і новопризначеного корсунського[77]. За наказом гетьмана генеральний осавул Демян Лисовець придушивши заколений. Мозира був страчений.
Івахниченко Мисько був сотником корсунським з 1638 р. і був ним у 1649 р. Жолудь Федір був отаманом сотенним у сотні Івахнюка(1638) потім козаком цієї ж сотні Івахнюка(1649). Козак сотні Івахниченка шляхтич [78] Шрамко Юсько Степанович ставши писарем полковим. Отаман сотенний(1638 -?) Кузьма Черевань ставши козаком сотні Корчовського (1649). Отаман Корсунської сотні(1638) Голубицький Яцько залишався у її шеренгах і у 1649[79]р. В попередній період відомий старшина з Корсуня Гарбуз, а Остап Гарбуз був козаком Корсунського полицю у 1649 р. Якісь родичі сотника корсунської(1638) Павла Гайдученка Захар і Яцько булі козаками полкової сотні корсунської(1649).
Сотник корсунський(1638) Балакшеєнко(Балакчеєнко) Андрій ставши козаком сотні Василя Гаркуші(1649), в тій же година Балакчеєнко Федір у полковому товаристві і Балакчій Левко в сотні Гаркушиній.Отаман Корсунському полицю(1638) Михайло Скиба, мабуть, і є Скиба Старий з Тишком Скибенко - козаки сотні Василя Гаркуші(1649). Отаман сотенний (1638) Москаль(Москаленко) Семен разом з Василем і Сергієм ввійшли до сотні корсунської Марка Бажаненка(1649), їх родичі булі ще у 8 сотнях полицю.
З родини дрібних шляхтичів овруцьких походивши Пашковський Лаврін Григорович, який перебрався до Корсуня ще на качану ХVІІ ст. Неодноразово обирався військовим писарем(1614, 1617, 1619, 1624) посол на сейм(1632). Мабуть, один з близьких соратників Максима Кривоноса. Козак Ольшанської сотні Лисянського, а потім Корсунського полицю(1649), писар полковий корсунський(1649). Крім нього у 1649 р. у козацькому війську у Білоцерківському полицю(сотня Коростишівська) булі Павло і Прокіп Пашковські, у Корсунському полицю Пашковський Матій - козак Ольшанської сотні[80].
За гетьманування Хмельницького в полку відомі 9 повних полковників : Шангирей Іван, Мрозовецький Станіслав, Мозиря Лук'ян Якович, Спіл[81], Кілдей Антон[82], Золотаренко Іван Микифорович, Бут Нестеренко Максим Улезько Іван Петрович, Дубина-Гуляницький Іван[83].
Полковник Іван Золотаренко у 1649 р. був у полковому товаристві[83]. Яків Петрович Улезько (за реєстром 1649 р.Яцько Петриченко[84]), у сотні Василя Гаркуші Улезченко Іван, мабуть, брат, бо поминався у суботнику Якова Улезьки[85].
Наказними полковниками булі 8 старшин: Івахнюк Михайло, Стадниченко Мисько, Кілдей Антон[86], Дубина Семен, Дубина Мисько, Бут Нестеренко Максим, Трутина Дмитро(Дементій).
15 Гуляницьких у Корсунському полицю: Грицько, Данило, Іван, Хома Клим, Іван, Іван, Васько в полковому товаристві, Квітка, Яцько Грицько, Конон в Гаркушиній сотні, Іван, Мартін в сотні Бажаненковій. Поруч з тим у реєстрі 1649 р. немає жодного Дубини. Проте, трє з Дубин знаходиля протягом 1654-1657 рр. на трьох найвищих урядах в полку. Семен і Мисько наказні, а Іван - повний полковник[87]. У одному з документів зо 1660 р. серед значних козаків корсунських назв Іван Дубина Гуляницький[88]. Це дозволяє зробити припущення, що Дубини корсунські і Гуляницькі корсунські - це один рід.
Отаманом городовим корсунським був Грабар Яким з сотні Івахненка. Бондаренко Тимко, який у полковому товаристві корсунському був вже у 1649 р., ставши отаманом цього товариства(1656).
У 1631 р. у Київському Михайлівському монастирі був записаний поминає козака корсунського[89] Парфена Прутило : Парфен, Євдокія Семен, Євдокія, Іван, Юліана, Терентій, Марія, Зиновія, ієрей Стефан. Сотник Корсунського полицю(1649[90]) Демко Прутилчич належав до цього роду.
Серед корсунських сотників є згадки про Кондратенка Богдана(1654) який у 1649 р. був серед полкового товариства. Кондратенко Богдан з трьома товаришами і 9 козаками 24 жовтня 1654 р. виїхав з Корсуня до пануючи. Прибув він 2 грудня[91]. 21 листопада гетьманський лист до царя повіз з Корсуня Роман Андрійович з писарем і 4 козаки[92].
Козак сотні Гаркушиної(1649) Яковенко(Яковлєв) Яцько, а потім сотник богуславський(1655) разом з уманським сотником Тимофієм Семеновичем їздив до царя.
Серед сотенних містечок Корсунського полицю мали бути Смілянська(з Вязовцем і Тарасівкою) і Стеблівська(із Склемич, Сидорівкою Щербачинцями, Скірупчинцями, Лебодинчим, Лучовим селом Тонопівкою)[93]. Генеалогічний аналіз дозволивши встановити, що сотня Гавриленкова цеЗвенигородська сотня, а Куришкова і Корчовського - Стеблівські. Ці населенні пункти і раніше належали до Корсунського староства[94]. Звенигородську сотню очолив Гавриленко Гринець, в сотні ж булі його родичі Ясько і Юхно, значним впливом користувалися родіа Погорілих[95] (Михайло) та Кальницьких[96] (Ярмола). Старшина у 1637 р. Федір Бабиченко був із Стеблева, його родичі Бабиченки Мандик, Микита Процик, Степан зареєстровані дозаками сотні Корчовського(1649)
У Вільшанській сотні у січні 1654 р. згаданий якийсь Андрій(у сотні 8 Андріїв і тому важко віднести перевагу якомусь із них).
Серед старшин полицю слід назвати і Таборненка Миська, який був полковником на Волині(1649.05.[97]), а потім ставши козаком сотні Миська Івахнюка(1649), входив до складу делегації на сейм(1652[98]). Батьківщина Миневських у реєстрі 1649 р.представлена Матяшем і Костею у сотні Марка Бажаненка. Миневські Юрій надав свій хутір на р. Смиків корсунському монастирю[99], був полковим осавулом. У жовтні 1657 р. з корсунської заради напрямів на чолі посольства до Москви. Його брат Василь ставши полковим писарем.
Серед покозачених шляхтичів полицю булі Трипольські Андрушко і Герасим(сотня Данило Корчовського)[100], Черепинський Ярош(сотня Гаркушина). У 1652 р.останній продавши свій хутір у с. Припоні брацлавському полковникові Тимофію Носачеві[102]. Його брат Василь Черепинський також козакував у тій же сотні. Шляхтичем був городовий отаман корсунський(1653.05.) Левко Балакчієнко[103], у реєстрі 1649 р. знаходимо Балакчієнка Федора[104].
Структурно у 1648 р. до Корсунського полицю, очевидно, належали сотні Корсунські. Всі ж переферійні (кілька Лисянських, Ольшанська Ситницька, Мгліївська, Городиїська) складали полк Лисянський, потім влитий до складу Корсунського. Весною 1649 р. полк Кривоноса нараховував 27 сотень[105]. Колі Кривоніс ставши наказним гетьманом, його місце зайняв син, а потім Дем'ян Якимович Лисянський[106], після ліквідації полицю багаторічний сотник лисянський(1649-1665). 1654 р. булі такі сотні : 1-ша Корсунська, 2-га Корсунська, 1-ша Бугуславська (Яцько (?- 1655.03.-?), можливо, Безлад Андрій(раніше 1660.01.), 2-га Бугуславська, Вільшанська, Водяницька, Деренківецька, Кальниболоцька Лисянська, Мгліївська, Сахнівська (Череватенко Михайло (?- 1675 -?), Синицька, Стеблівська, Тарасівська (Руданин Лесько (?- 1670)
У подальших пошуках локалізації кордонів Лисянського полицю допоможе наступна інформація. На територію між ріками Угорський Тикич зверху аж до устя ріки, над яким ліс Майданів і Болкун по р.Тальну, потім між р.Тальною і Колтен теж до устя, по Синій Соді від р. Росі по Дешків брід отримав 1 серпня 1593 р. привілей Черминський[107]. У 1622 р. шляхтич Ян Волковський - слуга Яна Даниловича вписавши до житомирських гродських книг привілей Сигизмунда ІІІ на заснування Лисянки(?)[108]. У Лисянському ключі фіксуються населені пункти: м. Лисянка, сс. Хижинці Назин, Остани, Зливання, Верещаки, Соколовка, Михайлики, Марківно Наудавка ?, Носмечки ?, Лука, Видишев, Світ.?, Смолячі, новоосілий Морінь Брід(січень 1645 р.)[109].
Вже на початковому етапі визвольної боротьби у козацько-старшинському середовищі існували відмінності у поглядах як на тактичні, так і на стратегічні цілі.Чотири полковники на чолі з Кривоносом стають в опозицію до гетьмана[110]. Чи не серед них булі ті хто під його керівництвом у липні 1648 р. здійснював операції. Очевидно, Кривоніс був наказним гетьманом над чотирма полицями(своїм - тобто Лисянським, Корсунським, Білоцерківським, Уманським)[111]. Виступи Кривоноса і Петра Головацького проти відступу із захоплених західних районів свідчать, що у питанні ведення війни у старшинському середовищі вже в тій година булі протиріччя. Відносно методів боротьби знов же таки булі різні підходи. Так, гетьман заявляв Кривоносу «...мі не дозволяємо ніякого свавілля чинити, міста палити й руйнувати»[112].
Враховуючи, що качану Визвольної війни Кривоніс був наказним гетьманом, очолюючи повстанців на Брацлавщині, Поліллі і Волині, дамо характеристику його родоводу. Кривоноси у ХVII ст. булі достатньо відомим шляхетським родом на Мстиславщині. Сморід володіли Бугодищами Служнею, Кривоносівщиною, Кондратовським.Ці надання отримали ще від князя Мстиславського. У середині цього століття там ще мешкали дід Стефан та його онуки, брати Микола, Семен, Василь. Останні мали сестер : Полонію заміжню за Валюжиничем, Варвару - за Яном Бушковським, Катерину - за Юхимом Товпигою, Ксенію - за Лукашем Бичковськім. Юстина Кривоніс була дружиною Яна Козловського(1663). До них близькими(можливо свояками) булі шляхтичі Яків Слинка, Олександр Товпига.Кривоноси і Товпиги володіли Кондратовкою на основі королівських привілеїв їх предкам. Нагадаємо, що Товпига був козацьким полковником на качану ХVІІ ст. Не виключено, що і шляхтичі Мстиславського повіту Кривоноси належали до старовинних козацьких родів.
Відносно Максима Кривоноса достовірно відомо, що його брат загинув у полум' ї української національної революції. Син Максима невідомого імені на качану 1649 р.був полковником остропільським, сотником паволоцьким.
Фіксуються Кривоноси і у корінних полицях: Грицько у Жаботинської сотні Чигиринського полицю, а Васько у Мошенської сотні Черкаського полицю[113], але яку смороду мали відношення до Максима Кривоноса сказати поки що важко. Олександр Кривоніс у 1659 р. був полковим обозним Подільського полицю у полковника Остапа Гоголя, Стефан Кривоніс - козаком Могилівської сотні цього полицю.У 1666 р. тієї ж Олександр Кривоніс виконував обов'язки місцевого війта[114].
Канівськими полковниками перед Визвольною війною булі Кулага Іван (?- 1630 -?)Данило(?- 1634.03.-?), Лагода Андрій Наумович (?- 1637[115])Боярин Іван Іванович(?- 1638), Секеринський Амвросій (1638 -?)Голуб Юрій(?- 1644.05.-1646.11.-?).
Син старшого полковника Запорожського війська(1610), гетьмана Андрія Стороженка був козак полкового товариства канівського Фесько Андрієнко(1649[116]).
Полковник(?- 1638), а потім сотник канівський(1638 -?). Іван Іванович Боярин у 1642 р. керував спільним морським походом запорожців і донців. Перейшов до Медведівки, де і був вписаний до козацького реєстру 1649 р. Зберігся поминає роду Івана Боярина з Чигирина у Межигірському монастирі: Федір, Марія, Йосип, Іван, Тимофій, Пелагея Ірина, Яків[117].У Каневі ж залишилися його родичі Боярини Матвій Ілляш і Семашко - козаки сотні Клима Малашенка[118]. Останній з них згаданий як значний козак канівський[119].
Григорій Думич - поминає його роду у Межигорському монастирі записаний поруч з родом канівського полковника Андрія Лагоди : Григорій Гафія, Федір, Федір, Леон[120]. Мазко Думич - козак сотні Стародубової (1649[121])Левко Григорович Думенко - проживав у с.Литвинці[122]. Клим - козак сотні Стародубової(1649), Тимуш - козак сотні Андрієвої (1649)
Василь Сокіл - старшина Канівського полицю(1630), а Андрій Соколенко - козак сотні Андріївої(1649).
Андрійович Яцько, який у 1638 р. ставши полковим осавулом залишався козаком у сотні Рещенковій 1649 р[123]. Колишній отаман городовий канівський(з 1638 р.) Григорій Щербина[124] був учасником посольства Максима Нестеренка до Варшави упитанні ратифікації Зборівського світу (1650.01.). Борисенко Яцько - отаман сотенний(1638), козак сотні Волинця(1649). Дударенко був сотником у 1638 р., а у 1649 р. козаками сотні Кулаги зареєстровані Тарас, Федір, Денис Дударенки.
У XVII ст. Кулаги - відомий в Канівському та Переяславському полицях козацько-старшинський рід, який вів свої коріння від гетьмана Івана Кулаги-Петражицького. У реєстрі 1649 р.Канівського полицю записані сотник Яким Кулага, Яків, Григорій, Трохим - жителі чабанівські (середина ХVІІ ст.)[125], крім того Сахно Кулаженко у Межиріцькій і Сак Кулага у Іржищівській сотнях.
Деремо полковником канівським зафіксований у роки Визвольної війни був Семен Савич. Можливо, він і Семен Верещака, який весною 1649 р. очолював козацький полк одне особі. Дотичним підтвердження є тій факт що у сотнях полицю булі козакаВерещаченки. У такому разі, Канівський полк мав 23 сотні[126].
Деру сотню Канівську очолював передставник місцевого розгалуженого роду Стародуб Іван, в сотні ж крім нього булі Ілля і Лесько Стародуби. Іван очолив і полк у 1653-1654 рр. Шангирей(Шинкирий) Іван був козаком канівської сотні Кулаги(1649)[127]. Тій факт, що в 1650 р. він, хоча і тимчасово, очолював полк свідчить, що він вже в цей годину ставши сотником канівським замість Якима Кулаги.
Два останні роки гетьманування Хмельницького полк очолював Бутенко Андрій. Він був покозаченим шляхтичем Терехтемирівської сотні, а після полковникування знову повернувся в рідну сотню і згодом очолив її (1659[128]). Належав до родини яка настільки була розгалуженою в полку що мала кілька гілок(Бути, Бутки і Бутенки). Ще у 1638 р. сотником ставши Ілько Бут. Васько Бут козакував у сотні Богданенка (1649), Бут Іван - полковій, Федір - сотні Волинця, Яцько, Стас, Якуб - сотні Ресченкова, Іван - сотні Климова, Буток Іван - полковій сотні, один Іван Бутенко у полковій сотні, а другий - у сотні Волинця, Пилип - сотні Ресченкова. Дещо пізніше Бутко переходять у Липляву[129].
Серед наказних полковників відомі чотири: Заблоцький[130], Гулак Шангирей Іван, Латувало Васько. Якийсь Заблоцький з Канева був обраний від повстанців до доомісії у 1630 р.[131].У Канівському полицю в полковому товаристві Прокіп, Яцько, Іван. Євсій у полковому товаристві переяславському, Кирик і Лесько у сотні Романенковій Переяславській Андрій - Лубенська сільська сотня Миргородського полицю. В.Сергійчук вважає іменем наказного полковника канівського Заблоцького Прокіп[132].
Козак сотні Волинцева(1649) Хоменко Василь ставши писарем полковим (1652), був писарем посольства Яцкевича на сейм до Варшави(1652[133]).
У полку вдалося прослідкувати коріння старовинних боярських Родіну Київщини і Канівщини Потаповичів, Чойок, Черевчеїв, Морозів. Ще у 1572 р. братаничева бояр Потаповичів(донька брата - племінниця[134]) Милохна Михайлова Морозова продала їм свою частину Жердева. Можливо хтось із родини Потаповичів був одружений з вдовою московського боярина Михайла Яковича Морозова княжною Євдокією Іванівною Ольгердович-Володимирович(Бельською) і всиновив її дітей від попереднього шлюбу[135].
9 представників родини Морозів записані у реєстрі 1649 р.: козак сотні Климова Іван Мороз, Михайло в Стояцькій сотні, в сотні Гугина Морози Отрошко, Отрушко і Морозенки Григорій, Мелешко, Мисько, Омелян Семен[136]. Від боярина канівського(1552)[137] вів свій родовід козак сотні Волинця Роман Чайка, від зем'янин Київського воєводства[138] походивши козак сотні Гуниної Іван Черевченко.
Священиком спаським канівським був передставник відомої шляхетьскої родини Мелешків. Хтось з його родичів "на раті побитий під Курськом в Москві"[139]. Рід розрісся в Каневі і серед його представників булі козаки сотні Стародуба Палило, Терешко і Трошко Мелешковичі[140].
Сотня Богданенкова - це Леплявська сотня.Савенко Сапун - козак сотні Богданенкової(1649), а Юхим Савенко - козак леплявський(1682 ) У 1699 р. продавши братові за два талери дідівський гай[141], а це означає що ще його дід проживав у Лепляві. Крім того, козак сотні Богданенкової Шелест Тишко проживав у с. Келеберди(1649)[142].
23 березня 1655 р. гетьман у Богуславі написавши листа паную, до якого повіз канівський сотник Осипнув Томиленко з писарем Федором Томиленком і теваришем Климом Дубовиком[143]. Останній через хворобу залишився у царській ставці у Смоленську. Томиленко ж Федір, Іван, Степан і Гнат булі козаками сотні Клима Малашенка ще у 1649 р.[144]. Це дозволяє стверджувати, що Осипнув Томиленко очолював сотню, в якій раніше сотникував Малашенко.
Сіло Костенець, яку було у повному козацькому володінні ще у 1622 р., відносилось до сотні Кулаги.Це підтверджується тим, що Розколупи Гаврило і Андрій жили там у середині ХVІІ ст.[145], а Андрій був козаком сотні Кулаги(1649[146]), Карпо Розколупенко козакував в ній же. Жителем цього ж сіла був Тимошенки Семен[147], а Остап, Данило і Прокіп Тимошенки - козаки сотні Кулаги(1649).
Сіло Литвинець за генеалогічними даними локалізовується у сотні Стародуба. Так, Іван Лавриненко - житель литвинецький[148] був козаком цієї сотні, Пилипенки Кузьма козакував у цій сотні, а Яким і Сава Пилипенки - жителі литвинецькі(середина ХVІІ ст.)[149]. Сидір Чапля - козак сотні Стародуба(1649). Максим, Іван - козаки сотні Стародуба (1649). Іван і Наталія - жителі литвинецькі(середина ХVІІ ст.)[150]...




Джерело: http://patent.net.ua/intellectus/cossacks/32/ua.html
Категорія: Історія козацтва | Додав: bayda - site (17.04.2009) | Автор: Володимир Кривошия
Переглядів: 1708 | Рейтинг: 4.3/3 |
Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:

Translate to ...


Пошук

Рекомендуємо

Кольцо генеалогических сайтов

Статистика
Locations of visitors to this page
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Copyright BAYDA - SITE © 2008-2014Создать сайт бесплатно

Rambler's Top100